Дукачі Південно-Східної Слобожанщини: Дніпропетровщина

В окрему групу слід виділити дукачі які були поширені на території південно-східної України, а саме - на Дніпропетровщині, Донеччині й Луганщині. Це - край степів і великих підприємств (принаймні на Донеччині й Луганщині до 2014 року). У ХІХ ст. в цьому регіоні України з’явилося чимало промислових підприємств, у будівництві і розвитку яких суттєво був задіяний капітал західноєвропейських держав. Завдяки активному індустріальному розвитку край перетворився на центр великого промислового виробництва. Велика кількість нових підприємств потребувала великої кількості робочих рук, що у свою чергу, зумовило певні демографічні процеси. На ці землі почали з’їжджатися люди з різних країв і колишні козацькі слободи й паланки досить швидко перетворилися на густонаселені міста, поруч з якими також почали з’являлися нові населені пункти. Наприклад на місці козацького посту Домаха, де згодом виросла Кальміуська Слобода утворилося сучасне місто Маріуполь; на місці козацького селища Нові Кайдаки - Катеринослав, сучасне місто Дніпро (треба звернути увагу, що на території сучасного міста Дніпра існували й інші козацькі поселення); сучасний Луганськ заснований на місці козацьких зимівників; Донецьк виник на місці козацьких поселень Олександрівка й Крутоярівка, які були засновані сином Ізюмського полковника поручиком Шидловським після зруйнування у 1775 р. Запорізької Січі (щоправда на території сучасного Донецька існували також й інші козацькі поселення, наприклад хутір Овечий, поселення Любимівка, Григорівка та інші).

*Українські традиційні прикраси кін.ХІХ-поч.ХХ ст., Дніпропетровщина. З колекції Юрія Коваленка

В цих краях масово селилися українці з центральної та західної України які приїжджали працювати на підприємствах, чимало росіян. Також помітною була кількість західноєвропейців (англічан, французів, німців, італійців). Останні, як правило, приїжджали сюди працювати висококласними спеціалістами - інженерами, архітекторами, управителями підприємств. Наприклад на розвитку міста Донецьк (його архітектурі і плануванні) та на стилі життя місцевого люду сильно позначилася англійська культура. Адже в цьому місті проживала чимала кількість вихідців з Великої Британії, які компактно проживали в так званій “Англійській колонії”. Окремо слід звернути увагу і на те, що на південно-східній Слобожанщині, ще до початку промислового буму, існувала досить велика група інших етнічних поселень (наприклад греків, німців). Після зруйнування Катериною ІІ Запорізької Січі і остаточного скасування козацьких вольностей російський уряд цілеспрямовано почав роздавати козацькі землі для переселенців інших національностей, які здатні були б жити і працювати на цій землі. Наприклад у Маріуполі, на місці колишньої козацької кальміуської паланки було дозволено селитися грекам, євреям та італійцям. Для таких переселенців навіть було запроваджено спеціальні пільги. Проте у кінцевому результаті українці все одно становили беззаперечну етнічну більшість.

** Дукач, Дніпропетровщина, кін.ХІХ ст., срібло, медальйон 5 копійок російського імператора Миколи І.
З колекції Юрія Коваленка

Таким чином, упродовж ХІХ ст.-поч.ХХ ст, на південно-східній Слобожанщині сформувалися локальні культурні особливості, які є актуальними і по наш час й виділяють цей регіон з-поміж інших. Визначальними стали поєднання української культури із західно-, центрально- й південноєвропейською, російською; сільського й міського стилю життя; світогляду землероба, землевласника й робітника, промисловця. 

У свою чергу, це позначилося на естетичних уподобаннях місцевих жінок, а отже і на дукачах. На Луганщині й частині Донецького краю не рідкістю були дукачі із пишними бантами, щедро прикрашені кольоровим склом. На Дніпропетровщині жіноцтво надавало перевагу дукачам із доволі лаконічними формами, із невеликим за розміром бантом і медальйоном, або взагалі без банта. Головна увага тут належала медальйону. На початок ХХ ст. на Дніпропетровщині дуже поширеними були дукачі медальйони яких місцеві золотарі, подібно до волинських, обрамляли в ажурну окантовку.

3* Дукачі, Дніпропетровщина, кін. ХІХ ст., срібло.
З колекції Юрія Коваленка

Не менш поширеними були дукачі у яких, до простих (без додаткової оздоби) медальйонів закріплювалося прикрашене або стилізоване вушко. На Дніпропетровщині вушко зазвичай прорізали “смужками”. Таким чином вушко, крім прямого призначення бути засобом для кріплення, виступило елементом декору. Наприклад вушко такого дукача зовні могло бути у формі серця, квіточки, хреста.

4* Дукачі, південно-східна Слобожанщина (територія суч. Луганської, Донецької і Дніпропетровської областей), ХІХ ст, срібло. З колекції Юрія Коваленка

4* Цікавий медальон крайньому лівому дукачі (дукач із сердечком). В якості медальйону використано карбованець російського імператора Олександра І, а на зворотньому боці, зображення орла золотарем було зрізано і натомість вигравіровано монограму російського імператора Павла І.

В якості медальйону в крайньому правому дукачі (дукач з квіточкою) використано карбованець російського імператора Павла І. Дукач початку ХІХ ст. Через велику зношенність, дукач місцевими золотарями догравіровувався.

5* Срібні дукачі “з квіточкою”, ХІХ ст., південно-східна Слобожанщина. З приватних збірок
Юрія Коваленка і Оксани Чаус

6* Дукачі “з сердечком”.
З приватних збірок Оксани Чус і Юрія Коваленка

6* Основою для медальйона дукача що у верхньому лівому куті фотографії, використано рідкісний карбованець російського імператора Петра ІІІ. Сам дукач дослідники датують початком ХІХ ст. Від тривалого носіння, зображення імператора на медальйоні сильно затерлося і, таким чином, його кілька разів місцеві золотарі догравіровували.

В дукачі якій зображено в верхньому правому куті в якості медальйону використано срібну монету 50 копійок російського імператора Олександра ІІІ.

В дукачі, який зображено в нижньому лівому куті в якості медальйону використано карбованець російського імператора Павла І. На напаяному на медальйоні серці золотарем майстерно вигравірувано дві квітки.

На Дніпропетровщині не завжди можливо було зустріти дукач із пишним бантом щедро прикрашеного скельцями чи камінням, на зразок Чорнобаївських (Черкащина), Чернігівських чи Воронезьких. Оздоблення дукачей тут було доволі простим і майстри майже не використовували пишний рослинний орнамент. На території сучасної Луганщини дукачі із бантами були більш популярні серед їх власниць.

7* Дукачі, ХІХ-поч.ХХ ст., Дніпропетровщина.

З колекції Юрія Коваленка

Дукачі без бантів можна було побачити на кораловому чи скляному монисті. Поширеними в цих краях були намиста із жовтого скла із прорізними дукачами без бантів. Але звичайно, поза будь якою конкуренцією лишалося, як і по всій Україні, коралове намисто.

8* Намисто з гутнього скла із дукачами. Дніпропетровщина.
З колекції Юрія Коваленка

У дукачах, які збереглися до нашого часу, в якості медальйону здебільшого виступають монети і, зокрема, Російської імперії. Зустрічаються дукачі з австро-угорськими кронами, німецькими пфенінгами.

9* Дукач, південно-східна Слобожанщина, кін.ХІХст., срібло, позолота. З колекції Юрія Коваленка

9* В якості медальйону використано талер австро-угорської імператриці Марії-Терезії. Австрійський орел на монеті місцевим золотарем було зрізано і викарбувано монограму російського імператора Петра ІІ з датою 1729 р.

В колекції Юрія Коваленка зберігається унікальний дукач з Дніпропетровщини у якого в якості медальйону місцевим золотарем було використано китайську монету. Під час Російсько-Японської війни 1905 р. чимало місцевих чоловіків було мобілізовано російським урядом для участі в ній. Можна припустити, що “сувенір” з війни привезений чоловіком жінка вирішила використати як основу для дукача. (Більш детально про медальйони у дукачах та їх значення в прикрасі у публікації “Медальйони в дукачах: духовне і матеріальне).

10* Дукач, Дніпропетровщина, поч. ХХ ст., срібло.
З колекції Юрія Коваленка

10* В медальйоні цього дукача використано китайську монету.

В цьому регіоні також зустрічаються дукачі із репліками, повтореннями сюжетів з релігійних західноєвропейських медалей або з зображенням святих.

11* Дукач з медальйоном на сюжет “Богоявлення”, Дніпропетровщина. З колекції Юрія Коваленка

11* Зображення сюжету "Богоявлення" на медальйоні - повторення невстановленого західноєвропейського оригіналу ХVІІ-поч.ХVІІІ ст.

Дуже поширеними на південно-східній Слобожанщині були дукачі виконані в техніці лиття - литі дукачі. Техніку лиття, як припускають дослідники, в ці краї завезли російські старообрядці. З др. пол. XVII ст. вони тікали на землю козацьких вольностей від переслідувань московського уряду й селилися на Чернігівщині, центральних регіонах Лівобережної й Правобережної України. Згодом, з метою заселення південних територій України, російський уряд активно сприяв тому, щоб старообрядці заселяли південні землі. Литі дукачі особливо поширені були на території сучасної Луганщини, а також на Воронежчині. Про такі дукачі більш детально у наступних публікаціях.

Отже, з огляду описаного вище, можна говорити про те, що дукачі, які носило українське жіноцтво на Південно-Східній Слобжанщині мали як свої, суто регіональні особливості, так і багато спільних елементів характерних для інших, якщо грубо говорити - “протилежних” регіонів України, що у свою чергу, дає їм право бути цінним джерелом у вивченні демографічних процесів і дослідженні історії краю.

Ярослава Коваленко

кандидат історичних наук

Інші публікації:

• Дукач - це печатка, що засвідчує українство
• Слобожанські дукачі
• Волинські дукачі
• Ягнусок - дукач із "серцем"
• Медальйони в дукачах: духовне і матеріальне
• Нагородна медаль в дукачах
• Стисло про символи в прикрасах: Покрова, Дерево-Життя. Минуле і сучасне

Відео:

• Розповідь Юрія Коваленка про "побиті" дукачі
• Ярослава Коваленко стисло про походження дукачів на "Трипільській Толоці 2019"
• Виступ Валерія Фісуна в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв про історію дукача і його сьогодення (Київ - 11 травня, 2018 р.)

Аудіо:

• Пряма розмова про дукачі на "Громадське Радіо" (з Василем Шнадро)