Основний елемент дукача - це медальйон, який здебільшого містив зображення і мав круглу форму. В якості медальйонів використовували монети, чеканки із зображенням цариці, релігійні й навіть нагородні медалі, жетони. Зустрічалися дукачі в яких були античні монети та інші “викопні” матеріали.
 |
|
Дукач "Рогатий" (Черкащина), медальйон "цариця". З колекції Юрія Коваленка |
 |
| Зворотній бік вереміївського дукача (Черкащина), медальйон - російська медаль "За храбрость" (IV ступеня). З колекції Юрія Коваленка |
Можна припустити, що від початку основним для жінок було повісити на шию “щось кругленьке”, що мало не лише прикрасити її власницю та засвідчити рівень достатку в її домі, а й виконувати певні функції оберегу. З часом, під впливом християнських традицій, дукач частково втратив функції оберегу, проте традиція носити на шиї “щось кругленьке” залишилася. Не у всіх була можливість замовити у золотаря медальйон із бажаним зображенням або отримати чи привезти із святих місць релігійну медаль. У таких випадках жінки виходили з наявних умов і для прикраси використовували підручні матеріали. Такими підручними матеріалами зокрема і були археологічні металеві знахідки, монети, нагородні медалі чоловіків.
 |
| Дукач з Поділля, медальйон - денарій із зображенням Фаустіни дружини римського імператора Марка Аврелія. З колекції Юрія Коваленка |
 |
| Дукач "Лубенський" (Полтавщина), медальйон - радянський рубль 1921 р. З колекції Юрія Коваленка |
Цікаво, що у 20-30 рр. ХХст. жінки ще подекуди в окремих місцевостях, як в радянській так і не в радянській Україні, носили дукачі у яких медальйони були із сучасною на той час державницькою символікою. Носити таку прикрасу було небезпечно, адже в радянській Україні її власницю можна було звинуватити у буржуазному націоналізмі або куркульстві, а на не підконтрольних радянській владі українських землях - в тероризмі.
 |
| Дукач - фабричний жетон, зворотній бік. З колекції Юрія Коваленка |
 |
| Дукач - фабричний жетон, лицьовий бік. З колекції Юрія Коваленка |
До нашого часу збереглися поодинокі екземпляри таких дукачів. В одній приватній колекції зберігаються лубенські дукачі (Полтавська область) в яких в якості медальйону були використані радянські монети, а на деяких бантах вирізано символи гербу Радянського Союзу - серп і молот. У 2015 р. в Києві колекціонером і реставратором Коваленко Ю.Г. було зафіксовано західноукраїнський дукач без банта. На радянській монеті 50 копійок 1921 р. була зрізана радянська символіка, а на її місті вирізано тризуб. Наразі де перебуває цей дукач авторці цього блогу не відомо.
Також не виключено, що жінки свідомо чи підсвідомо у медальйонах все ж таки вбачали своєрідний оберіг. Грунтується така думка на тому, що дуже популярними були медальйони із зображеннями на релігійні теми (“Різдво Христове”, “Благовіщення”, “Хрещення у Йордані”, “Воскресіння” та ін.) або із зображенням християнських святих (Саваофа, Божої Матері, Параскеви, Св.Георія та ін.). Ймовірно нагородним медалям чоловіків оберігаючі властивості надавалися виходячи з міркувань на зразок “Слава Богу додому живим повернувся”, монетам - “Щоб достаток був”, медалі із образом цариці - “Щоб жити як цариця” або “Щоб цариця оберігала”, археологічним знахідкам - “Свята земля не спроста послала ці речі”. Зокрема відомо, що античні монети в народі називали “іванкові монети”. Знайти їх вважалося гарною прикметою тому їх часто носили як обереги.
 |
| Дукач з іконою Божої Матері (Дніпропетровщина). З колекції Юрія Коваленка |
Ф.Вовк згадує про традицію дарувати дукач новонародженій дитині чи, більш ймовірно, за його припущенням матері що народила. Якщо виходити з того, що в усіх культурах в усі часи при народженні дитини мамі і немовляті намагаються принести в дар найнеобхідніше (а раніше були більш складні у побуті часи і, відповідно, більш прагматичні подарунки) припущення про віру у “захисні” функції дукача мають реальні підстави. У свою чергу, це складно пов’язати із християнською церквою, яка заперечує силу всіх поганських знаків та звичаїв.
Отже логічним видається, що носіння дукача походить ще з язичницьких традицій. І.Г. Спаський з цього приводу висловлює думку, що дукачі не були цілком новим явищем, а лише новою формою в розвитку стародавнього звичаю. На його думку, носіння медальйона як композиційного центра в комплексі нагрудних прикрас простежується за багато століть до того, як склався вже суто український звичай носіння дукачів.
Ф.Вовк припускає, що дукач є пережитком змійовиків, які, як вважається, походять зі Сходу із Старої Халдеї і через Візантію потрапили до Русі. “Звичайний” змійовик - це круглий металевий медальйон з вушком. З одного боку зображено образ християнського святого (Арх.Михайла, Св.Георгія, Божої Матері або ін.), з другого - жіночу голову з якої наче з центру виходять змії. Візуально, медальйон дукача і змійовик подібні один до одного. І.Г. Спаський не виключає, що змійовики у XVII - XVIIIст. могли виготовлятися вже як дукачі. Зокрема у наукових матеріалах 1914р. згадуються дукачі із зображенням змійовиків.
 |
| Змійовик ХІІ ст (копія). Робота Юрія Коваленка |
 |
| Змійовик ХІІ ст. (копія), Арх.Михайло. Робота Юрія Коваленка |
На мою точку зору, більш вірогідно, що обидва чинники - матеріальний і духовний мали місце у повсякденному ставленні жінок до дукачів. Нестандартні для нашого розуміння медальйони були своєрідним компромісом між матеріальною скрутою, бажанням бути красиво вбраною і мати оберіг від “дурного ока”. Адже і в наш час чимало людей вірять у різноманітні талісмани, обереги, а на згадку про рідних людей їх речі використовують як прикрасу або роблять їх її елементом. Найчастіше чуєш від людей які мають намір придбати сучасну копію дукача або змійовика (які іноді складають враження дуже практичних осіб), що вони в цих прикрасах передусім вбачають оберіг і цікавляться, чи допомагають мені мої у складних ситуаціях. І вже після того вони, як правило, обирають найбільш цікавий для їх естетичних уподобань тип прикраси.
Ярослава Коваленко
Публікації
Коментарі
Дописати коментар