Нагородна медаль в дукачах

Головним елементом дукача є медальйон, адже саме з нього і утворився класичний для нашого сприйняття дукач. Медальйон, у переважній більшості, мав круглу форму на якому містилося певне зображення - викарбуване, вилите, вигравіроване або розписане, залежно від техніки яку застосував золотар. Дуже поширеною була практика коли золотарю для створення нового дукача замовник давав вже “готовий” медальйон і майстру лишалося лише внести його у композицію й доробити брошку або певні елементи. В таких випадках, подекуди, в якості основи для дукача виступали зовсім не звичайні для нашого сучасного розуміння речі і, зокрема, чоловічі нагородні медалі.

Екземпляри українських традиційних прикрас з експозиції
Юрія Коваленка в Черкаському обласному краєзнавчому музеї (2017-2018 рр.)* 

* Екземпляр А - Дукач Прилуцький, ХІХ ст, срібло, скло. Медальйон - медаль “На пам’ять про вітчизняну війну 1812р.” (“В память отечественной войны 1812г.”), срібло.

Медаль “На пам’ять про вітчизняну війну 1812р.” (“В память отечественной войны 1812г.”) запроваджено за часів правління російського імператора Олександра І 5 лютого 1813р. під час закордонного походу російської армії 1813-1814рр. Медаллю нагороджувалися стройові чини в арміях й ополченнях які діяли проти супротивника упродовж 1812р. Нагороджували цією відзнакою також лікарів і священників. Медаль видавалася на стрічці ордена Св. Андрія Первозванного і носили її всі учасники бойових дій від рядового солдата до фельдмаршала. Нагородження здійснювалося до 1819р. У 1813р. було викарбувано 100 тис. таких медалей, 1814р. - 25 тис., 1816р. - 90 тис, 1818р. - 445 тис. Медаль мала кілька різновидів - за металом і за розміром, але мала спільні зображення і написи. Виготовлялася вона з таких металів - золота, срібла, темної і світлої бронзи, латуні.

Прилуцький дукач з медаллю “На пам’ять про Вітчизняну війну 1812р.” **

Зворотній бік Прилуцького дукача з медаллю “На пам’ять про Вітчизняну війну 1812р.” 3*

**Дукач Прилуцький, ХІХ ст., Чернігівщина. Другий екземпляр дукача з медаллю “На пам’ять про Вітчизняну війну 1812р.” з колекції Юрія Коваленка. Бант - реконструкція з оригіналу, медальйон - медаль “На пам’ять про вітчизняну війну 1812р.” (оригінал). На медалі зображено “всевидяче око” яке оточено променистим сяйвом. Внизу по окружності розміщено напис “1812 годъ”;

3* Зворотній бік другого екземпляру Прилуцького дукача ХІХ з колекції Юрія Коваленка. Бант - реконструкція з оригіналу, медальйон - медаль “На пам’ять про Вітчизняну війну 1812р.” (оригінал). На медалі напис “Не намъ, не намъ, а имени твоему”. Цей вислів є скороченою цитатою 9 вірша 113 псалма царя Давида.

Ряд сучасних дослідників, зокрема Валерій Фісун, припускають, що саме з військових клейнод і утворився класичний дукач з бантом. Така точка зору виходить з того, що нагороди, відповідно до західноєвропейського барокового стилю, носили на пишних бантах. Ця традиція через Польщу потрапила на українські землі. Під час правління Петра І в Російській державі було запроваджено чимало нових військових нагород якими цар доволі щедро винагороджував українську козацьку старшину. Ці клейноди також носилися на бантах. Нагороди були з коштовних металів і виконані на доволі високому рівні ювелірної майстерності, тому для його власника і його родини мали велику моральну і матеріальну цінність. Згодом, під впливом місцевих чинників нагороду стали кріпити не до банта, а до металевої ювелірної брошки. Відповідно цьому, цілком логічним є припущення, що спочатку дукач з бантом (брошкою) був чоловічою прикрасою. У вищих кругах української знаті традиція носіння дукачів зникла доволі швидко, а от серед міщан і звичайного люду вона існувала ще тривалий час в тому числі і з “новими” традиціями запровадженою тою ж знаттю. Практика використання чоловічих військових нагород в якості медальйону для дукача існувала ще на початку ХХ ст. коли дукач сприймався вже як суто жіноча прикраса. Наприклад до нашого часу збереглися непоодинокі екземпляри дукачів у яких в якості медальйону виступила медаль “За хоробрість”, адже під час І Світової війни найбільшим полігоном для військових битв стали саме українські землі. Відповідно, саме з цих земель воюючі сторони найбільше мобілізовували чоловіків до своїх армій. (Про витоки і причини цієї традиції у статті “Медальйони в дукачах: духовне і матеріальне”).

5* Зворотній бік Вереміївського дукача з медаллю “За хоробрість”

4* Дукач Вереміївський з медаллю “За хоробрість”

4*, 5* Дукач Вереміївський, поч. ХІХ ст., Черкащина, з колекції Юрія Коваленка. Бант - срібло, скло, медальйон - медаль “За хоробрість” IVст. (“За храбрость”).

Медаль запроваджено російським імператором Олександром ІІ 3 серпня 1878р. Нею нагороджували чини прикордонної варти, нижчі чини армії й флоту за бойові відзнаки при виконанні обов’язків прикордонної служби. Медалі поділялася на чотири ступеня:

І ступінь - золота з бантом;

ІІ ступінь - золота без банта;

ІІІ ступінь - срібна з бантом; 

ІV ступінь - срібна без банта.

Медалі всіх ступенів мали однаковий розмір в діаметрі - 28 мм.

Ці медалі мали свій номер, але були медалі і без номеру, на лицьовому боці яких - зображення правлячого російського імператора в профіль, на зворотному боці напис - “За храбрость”. Медалі без номеру були як шийні так і нагрудні, якою нагороджували військові чини народів Кавказького краю і Середньої Азії “за подвиги мужності на війні” і осіб, які не мали військового звання, в тому числі і жінки. З 1910р. медаллю почали нагороджувати нижчі чини поліції та інших осіб “за подвиги мужності, виявлені при боротьбі з озброєними порушниками порядку”. За статутом 1913р. медаль “За хоробрість” почала зватися Георгіївською медаллю і нагороджували нею нижчі чини за хоробрість проявлену у військовий і мирний час, а також осіб, які не мали військового звання і навіть не належали до складу армії чи флоту, проте проявили мужність і хоробрість у військовий час.

До нашого часу також зберігся Вереміївський дукач із медалллю “За придушення польського заколоту” (“За подавление польского мятежа”) 6*. Наразі цей екземпляр перебуває в одній із приватних колекцій. Бант виконаний з мельхіору і прикрашений склом, медаль - світла бронза.

6* Нагорода запроваджена указом російського імператора Олександра ІІ 1 січня 1865 р.

Медаллю із світлої бронзи нагороджували усі військові чини від рядового солдата до генерала, як стройові так і не стройові, козачі полки, чини прикордонної служби, цивільних чиновників військового відомства, медиків і священників, що перебували у військах - всіх хто приймав участь у військових діях 1863-1864рр. проти польських повстанців. Із світлої бронзи було викарбувано більше 368 тис. екземплярів.

Медаллю із темної бронзи нагороджували осіб, які перебували на службі як у військовому так і цивільному відомствах на території Царства Польського і в Західному краю, які не приймали участі у бойових діях, але брали активну участь в адміністративних розпорядженнях уряду. Також цими медалями нагороджували священників усіх віросповідань, які сприяли придушенню повстання і місцевих мешканців, які перебували у складі сільської варти, відставні чини й особи, які під час придушення повстання отримали нагороди за відданість російському уряду. Із темної бронзи було викарбувано більше 230 тис. екземплярів.

Дукачі із нагородними медалями наочно доводять нам, що українська нація - це нація з складною історією і великим воєнним досвідом, а не нація селян-землеорців, як намагаються її трактувати світу історіографи окремих держав та історичних шкіл.

7* Дукач Вереміївський з медаллю “300 років дому Романових”

8* Зворотній бік Вереміївського дукача з медаллю “300 років дому Романових”

7*, 8* Дукач Вереміївський, поч.ХХ ст., Черкащина, з колекції Юрія Коваленка. Бант - срібло, скло. Медальйон - медаль “300 років дому Романових” (“300 лет дома Романовых”), срібло.

Медаль засновано по указу російського імператора Миколи ІІ 12 березня 1913 р. Медаль виготовлена із світлої бронзи і мала у діаметрі 28 мм. На лицьовому боці медалі зображено погрудне, у профіль, зверене ліворуч одне за іншим зображення московського царя засновника династії Романових Михайла Федоровича та російського імператора Миколи ІІ. На зворотному боці медальйону-медалі напис: “В память 300-летія царствованія дома Романовыхъ 1613-1913”.Дозволялося випускати медаль приватним майстерням. Такі медалі іноді суттєво відрізнятися від роботи державної майстерні і могли бути виконані із срібла, бути позолоченими, а іноді навіть золотими. 

Медаллю нагороджували:

- осіб, які станом на 21 лютого 1913р. перебували на придворних посадах і державній службі, члени Державної Думи, духовенство, службовці на виборних посадах дворянського,земського й міського самоврядування, вільнонаймані й позаштатні службовці у державних установах, відставні чини військового, морського й цивільного відомств, службовці учбових закладів, артисти імператорських театрів, сестри милосердя товариств Червоного Хреста, представники волосних і сільських управ і особи, які мали відзнаку Воєнного ордену;

- юнкерів і пажів спеціальних класів: нижчі чини армії й флоту, окремого корпусу прикордонної варти, окремого корпусу жандармів, поліції, конвойних команд і тюремної варти, які перебували на дійсній службі 21 лютого 1913р., а також представники від сільського населення, які були задіяні до участі у ювілейних урочистостях;

- всіх осіб, які приймали активну участь у розробці питань, пов’язаних із святкуванням 300-річчя царювання дому Романових.

Наведені авторкою дукачі з використанням знаків відзнаки відносяться до російської імператорської нагородної системи і належать до більш пізнього періоду. Про екземпляри з більш раннього періоду наразі можна лише говорити, адже історія української нації склалася таким чином, що питання виживання серед її представників постійно стояло ребром. Тому коштовності і, тим більш, з ідеологічним забарвленням довго не змогли проіснувати. Вони в якості коштовних матеріалів у складні часи вимінювалися “на життя”, або приховувалися чи знищувалися самими ж власниками як ідеологічно небезпечні чи старомодні. Наприклад, до нашого часу збереглося чимало описів конфіскованого майна серед козацької старшини часів Петра І в яких значилося про конфіскацію коштовних прикрас, в тому числі і дукачів, з яких цінне каміння виймалося на користь казни, а коштовний метал йшов на переплавку. 

Варварськи знищувався такий тип дукачів фалеристами і нумізматами, які заради цікавого екземпляру для своєї колекції вибивали медальйон і таким чином знищували прикрасу. Зокрема колекціонер і реставратор Юрій Коваленко говорить, що “в Ірклієві, одна жінка, висипала на стіл цілу купу таких побитих дукачів” (пряма мова у публікації “Відео: Виступ Юрія Коваленка в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв (Київ - 11 травня 2018р.)”, 1:58), а колекціонер Владислав Печерський згадує, що саме через своє захоплення нумізматикою він вирішив купити свій перший дукач, “але рука не піднялася його знищити” (пряма мова у публікації “Відео: Виступ Владислава Печерського про символічне значення дукачів в українській історії та людей, які їх “повернули” із небуття”, 5:25).

Таким чином, до нашого часу збереглося чимало медальйонів-знаків відзнаки без банта. Можна припустити, що у свій час медальйони були відокремлені від банта саме через їх цінність з точки зору фалеристики. Зокрема, відомо про такі військові нагороди, що колись були частиною дукача:

- Медаль “За взяття Парижа” (“За взятие Парижа”) 9*. Цей екземпляр Юрій Коваленко бачив у Києві на початку 2000-х років, який позиціонувався не як частина дукача, а суто як рідкісна медаль. Цей Медальйон мав пошкоджене обрамлення “пружинку” і три вушка, до яких раніше кріпилися ланцюжки до банту.

9* Медаль засновано за часів російського імператора Олександра І 30 серпня 1814р. Нагорода виконана із срібла. Медаллю нагороджувалися офіцери та нижчі чини які приймали участь у компанії 1814р., але вручення нагороди розпочалося лише з 19 березня 1826р. і тривало до 1 травня 1832р. Відомо, що цією нагородою було нагороджено гусарів охтирського полку. Гусарські полки на території України царським урядом формувалися на базі колишніх козацьких військових загонів, таким чином російський уряд “вливав” козацьке військо до складу російського війська і вводив у підпорядкування безпосередню російському царю. Всього такою медаллю було нагороджено біля 160 тис. осіб;

- Медаль “За умирення Угорщини і Трансильванії” (“За умирение Венгрии и Трансильвании”) 10*. Такий медальйон бачив Юрій Коваленко на початку 2000-х років у Києві, який продавався в якості рідкісної медалі. Медальйон мав три вушка, до яких раніше кріпилися ланцюжки до банту. 

10* Медаль запроваджено указом російського імператора Миколи І 22 січня 1850р. Вона видавалася учасникам придушення Угорської революції 1848-1849рр. незалежно від чину та звання. За участь в цій компанії нею було нагороджено 210 тис. осіб;

- Прусська медаль в пам’ять Семирічної війни.

11* Дукач з бронзовою медаллю Фрідріха ІІ в пам’ять Семирічної війни з колекції Сергія Козлова

12* Зворотній бік дукача-медалі Фрідріха ІІ в пам’ять Семирічної війни з колекції Сергія Козлова

Медаль була запроваджена Прусським королем Фрідріхом ІІ.

Семирічна війна (1756 - 1763 рр.) - один з найбільших військових конфліктів у XVIII ст. в якому з одного боку постав союз Пруссії і Великої Британії, а з іншого - союз Австрійської монархії, Королівства Франція і Російською імперії. За часів правління Петра ІІІ (роки правління 1761 - 1762 рр.) Російською імперією з Прусським Королівством було укладено союзний договір, російські війська перейшли на бік Пруссії, а цар оголосив в Україні набір добровольців до т.зв. Гольштейнського корпусу. По приходу до влади імператриці Катерини ІІ (1762р.) Російська імперія вийшла з цього конфлікту. В цій війні особливо відзначилися військові підрозділи слобідських (Охтирський, Чугуївський, Сумський, Ізюмський, Острогозький полки) і донських козаків. Найбільш показово вони проявили себе під час битв під Гросс-Егерсдорфом, при Цорндорфі і під час взяття Берліну у 1760 р. Також в цій війні приймали участь козаки Київського, Прилуцького, Стародубського, Чернігівського і Ніжинського полків. Фалеристи відзначають, що цією медаллю нагороджував козаків також і російський уряд, адже власних медалей не вистачало.

На наш час дукачі з такою медаллю являють не поодинокі екземпляри. Ймовірно вони були доволі поширені, адже до нашого часу також збереглося чимало екземплярів оригінальних дукачів в яких медальйон був відлитою копією з медалі Фрідріха ІІ. Зокрема один такий екземпляр є у колекції Юрія Коваленка. Спаський у своїй книзі наводить зображення такого дукача з чернігівським бантом, але також згадує, що у 1902р. дукач з медаллю Фрідріха ІІ був знайдений у селі Царичанка Кобеляцького повіту Полтавської губернії (наразі це територія Дніпропетровської області).

13* Дукач Чернігівський з медаллю Фрідріха ІІ в пам’ять Семирічної війни з книги Івана Спаського “Дукати і дукачі України”.

- “За придушення польського заколоту” (“За подавление польского мятежа”) - нагорода запроваджена указом російського імператора Олександра ІІ 1 січня 1865 р. 

Медаллю із світлої бронзи нагороджували усі військові чини від рядового солдата до генерала, як стройові так і не стройові, козачі полки, чини прикордонної служби, цивільних чиновників військового відомства, медиків і священників, що перебували у військах - всіх хто приймав участь у військових діях 1863-1864рр. проти польських повстанців. Із світлої бронзи було викарбувано більше 368 тис.екземплярів. 

Медаллю із темної бронзи нагороджували осіб, які перебували на службі як у військовому так і цивільному відомствах на території Царства Польського і в Західному краю, які не приймали участі у бойових діях, але брали активну участь в адміністративних розпорядженнях уряду. 

Також цими медалями нагороджували священників усіх віросповідань, які сприяли придушенню повстання і місцевих мешканців, які перебували у складі сільської варти, відставні чини й особи, які під час придушення повстання отримали нагороди за відданість російському уряду. Із темної бронзи було викарбувано більше 230 тис. екземплярів;

“За старанність” (“За усередие”)

15* Зворотній бік медальйона з срібною медаллю “За старанність” з колекції Юрія Коваленка

14* Медальйон дукача з срібною медаллю “За старанність” з колекції Юрія Коваленка

16* Медальйон дукача з срібною медаллю “За старанність” з фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею

17* Зворотній бік медальйону дукача з срібною медаллю “За старанність” з фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею

Медаль “За старанність” (“За усердие”) засновано 27 січня 1847р. і мала два різновиди - золотий і срібний. Медаллю нагороджували державних селян “за отличие по общественной службе”. Нагородження срібною медаллю відбувалося поступово - спочатку нагрудною медаллю, потім шийною на Ганнівській стрічці і шийною на Володимирській стрічці. Золотою медаллю нагороджували лише осіб, які були вже нагороджені всіма трьома срібними медалями. З 15 червня 1856р. срібною нагрудною медаллю на Ганнівській стрічці почали нагороджувати чини, які отримали право на відставку, але добровільно відмовилися від неї або знову поступили на повторну службу й прослужили не менше п’яти років:

- нижні чини з українських козаків, військових поселенців кавалерій й однодворців західних губерній;

- нижні чини Чорноморського й Кавказького лінійного козачого війська;

- нижні чини морського відомства, які прослужили в гвардійських екіпажах 22 роки або у флотських екіпажах й других командах морського відомства - 25 років;

- стройові і нестройові нижні чини воєнно-сухопутного відомства, які прослужили встановлені для гвардії 22 роки, а для армії і гарнізонів - 25 років;

- нижні чини прикордонної варти, митних, інвалідни і пожежних команд; 

- нижні чини межевого корпусу.

З 1896р. зовнішній вигляд медалі було дещо змінено: на лицьовому боці зображення російського імператора Миколи ІІ було повернуто ліворуч, а на зворотньому боці. замість орнаменту з концентричних кіл було ліворуч по колу розміщені лаврова й дубова гілки перев’язані стрічкою.

Таким чином, дукачі наочно нам засвідчують про складний перетік розвитку української нації, про важливий її внесок у розвиток інших держав і її велике значення (часом вирішальне) у суперечливих історичних процесах. Українці - це не лише нація хліборобів, як дехто намагається довести, це - нація воїнів, людей, які з діда-прадіда вміли тримати зброю в руках. Дукачі з знаками відзнаки, на жаль, нам також наочно доводять, що на полях політичних битв, українці не завжди були такими вправними як на полях військових баталій і свої заслуги, якщо образно говорити, часто підписували чужими іменами. Таким чином розчиняючи себе в історії і культурі інших народів.

Ярослава Коваленко
кандидат історичних наук

Інші публікації:

• Медальйони в дукачах: духовне і матеріальне
• Стисло про символи в прикрасах: Покрова, Дерево-Життя. Минуле і сучасне
• Дукач - це печатка, що засвідчує українство
• Біблійні сюжети у дукачах
• Волинські дукачі
• Дукачі південно-східної Слобожанщини: Дніпропетровщина
• Ягнусок - дукач із "серцем"
• Слобожанські дукачі
• Дукач "Бестужева-Рюміна"
• Сережки - українська народна прикраса др.пол.ХІХ-поч.ХХст.

Відео:

• Розповідь Юрія Коваленка про "побиті" дукачі
• Ярослава Коваленко стисло про походження дукачів на "Трипільській Толоці 2019"
• Виступ Валерія Фісуна в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв про історію дукача і його сьогодення (Київ - 11 травня, 2018 р.)

Аудіо:

• Пряма розмова про дукачі на "Громадське Радіо" (з Василем Шнадро)