Відео: Розповідь Юрія Коваленка про "побиті" дукачі

Юрій Коваленко, реставратор і колекціонер українських традиційних прикрас розповідає про те, чому так мало старих дукачів в гарному стані збереглося до нашого часу, про складнощі реставрації "побитих", "викопних" прикрас. Згадує історію про "побиті" дукачі з села Іркліїв, що на Черкащині (Чорнобаївський район), розкриває роль торгзінів* (або в розмовній мові "торгсин" похідна назва від російської мови). Розмову записано 14 квітня 2019 р.

Автори відеоролику - Ганна Яровенко, Ярослава Коваленко

*Торгзін (Всесоюзна контора по торгівля з іноземцями) - спеціалізована державна установа, яка займалася золото-валютними операціями. До її відповідальності належала спеціалізована мережа магазинів в якому товари продавалися виключно за валюту або спеціальні бони, які видавалися в обмін на коштовні метали або каміння. Звичайна радянська грошова одиниця в мережі цих магазинів не використовувалася. Офіційно вважалося, що мережа магазинів Торгзіну передбачена для обслуговування іноземців, проте фактично - через неї проводилася "добровільна" викачка коштовних речей з місцевого населення. Біля 70% надходжень цієї мережі становили надходження від радянських громадян. В Україні Торгзін почав діяти у 1932 р., в СРСР він існував упродовж 1931-1936 рр. Розквіт діяльності мережі магазинів Торгзіну в Україні припадає на роки Голоомору 1932-1933 рр.

Інше відео:

Коментарі

Волинські дукачі

В кожному регіоні, під впливом різних факторів, дукачі мали свої стилістичні особливості. Окрему групу становлять так звані волинські дукачі. Головна особливість волинських дукачів - різноманіття форм. Вони так різняться між собою, що іноді важко сказати, що всі вони з Волині. Волинські дукачі суттєво вирізняються від своїх аналогів які носили українки в інших регіонах. В той же час в окремих місцях Волині були поширені прикраси дуже схожі на подільський тип дукачів. Через це, іноді досить складно визначити місце походження дукача. Це пояснюється тим, що Волинь - це перехрестя багатьох культур (української, білоруської, литовської, польської, єврейської, угорської, австрійської). Тому, поруч з традиційними українськими народними формами й методами виробництва елементи творчості інших народів на волинських дукачах позначилися як ні на яких інших. Волинський дукач* *Д укач ХІХ ст. з колекції Валерія Анісімова. Корецький район, Рівненська область. Медальйон - золота монета рос...

Сережки - українська народна прикраса др.пол. ХІХ - поч.ХХ ст.

Для кожної культури характерний свій комплекс прикрас. Є унікальний вид прикрас властивий для певної культурної групи чи окремого комплексу, а є універсальні прикраси, які присутні в кожній культурі і без яких, вцілому, не можливо собі уявити жінку. До універсальних прикрас належать сережки. Ця прикраса відома в усьому світі та має безліч форм. Українське жіноцтво в цьому плані не було виключенням і тому в українському традиційному вбранні сережки мали вагоме значення. Для українських традиційних прикрас характерне доволі велике розмаїття сережок. Найбільш традиційними для українського жіноцтва були сережки, що включали в себе елементи рослинного орнаменту, зображення птаха та сережки у формі місяця. Кожен тип сережок мав свою колоритну суто народну назву яка, як правило, походила від його форми. Наприклад зустрічалися сережки з такими назвами - калачики, калачики з метеликами, книшики, ягідки, дубочки, бовтуни, качечки, голубки, бублики. Одними з найбільш пошир...

Дукач - це печатка, що засвідчує “українство”.

Українські народні традиційні прикраси є неоціненним джерелом вивчення історії українського народу. Адже через втрату державності під цілеспрямованим впливом інших сусідніх держав історія українських земель та її народу неодноразово знищувалася, переписувалася, замовчувалася, заборонялася, її просто крали. Через мову, релігію, освіту, громадську діяльність та інші сфери життя витиралася пам’ять нашого народу. Чим далі від Києва, а згодом чим далі від села тим більше українців вливалися в інший культурний простір, збагачували його і забували якого вони роду. На цьому фоні українські традиційні народні прикраси виступили великим і, у порівнянні з письмовими джерелами, більш об’єктивним джерелом вивчення історії, культури й побуту наших предків. Вони засвідчують українське коріння багатьох історичних процесів й культурних надбань, більш глибоко розкривають історію окремих територій. Вони наочно доводять нам про самобутність й унікальність українського народу та його світогляду. ...

Слобожанські дукачі

Окремо слід виділити дукачі які носили на Слобідській Україні. Дослідити і описати дукачі з цього краю іноді буває доволі складно, адже Слобожанщина (Слобідська Україна, Слобідщина) виявилася прикордонною територією, яка неодноразово змінювала свій адміністративно-територіальний розподіл і значна частина її наразі перебуває у складі РФ. Після геноциду українського народу - Великого Голодомору 1932-1933 рр., у місцевого населення на руках практично не лишилося цього виду прикрас. Ті хто вижили - позбувалися дукачів в обмін на їжу, або приховували їх як ідеологічно небезпечні речі. У хати вимерлих українців (не лише на Слобожанщині, а й в Радянській Україні вцілому й у місцях компактного проживання українців - Кубані, Поволжі, Казахстані) радянський уряд, відповідно до затвердженої практики, заселяв вихідців з інших народів. На Слобожанщині українців “заміняли” головним чином на росіян і білорусів. Для них носіння дукача було “чужою традицією”. Українські традиційні прикраси з те...

Дукачі Південно-Східної Слобожанщини: Дніпропетровщина

В окрему групу слід виділити дукачі які були поширені на території південно-східної України, а саме - на Дніпропетровщині, Донеччині й Луганщині. Це - край степів і великих підприємств (принаймні на Донеччині й Луганщині до 2014 року). У ХІХ ст. в цьому регіоні України з’явилося чимало промислових підприємств, у будівництві і розвитку яких суттєво був задіяний капітал західноєвропейських держав. Завдяки активному індустріальному розвитку край перетворився на центр великого промислового виробництва. Велика кількість нових підприємств потребувала великої кількості робочих рук, що у свою чергу, зумовило певні демографічні процеси. На ці землі почали з’їжджатися люди з різних країв і колишні козацькі слободи й паланки досить швидко перетворилися на густонаселені міста, поруч з якими також почали з’являлися нові населені пункти. Наприклад на місці козацького посту Домаха, де згодом виросла Кальміуська Слобода утворилося сучасне місто Маріуполь; на місці козацького селища Нові Кайдаки - Кат...

Українські прикраси / Ukrainian jewelry

Шукати в цьому блозі