Українські прикраси / Ukrainian jewelry

Ягнус (ягнусок, огнусок, єднус, агнус) - малопоширена назва дукача яку виводять з польської мови. Із старопольської слово “agnušek” тлумачиться як: - освячене Папою воскове ягня, яке оберігає від лиха; - будь-яке зображення божественного ягня; - зображення ягня, зроблене з будь-якого матеріалу. Церковно-слов’янською слово “ягня” звучить як “агнець”. Агнецем Божим в християнстві символічно називають Ісуса Христа - він віддав себе в жертву заради позбавлення людського роду від влади гріха подібно до того, як ягнят було принесено в жертву заради визволення єврейського народу з єгипетського полону. І.Г.Спаський припускає, що спочатку ягнусами називали західноєвропейські релігійні медалі на яких було зображено божественне ягня (агнець). Зображення ягня стало виступати своєрідним оберегом. Такі медалі в Україні часто перетворювали на дукачі і, відповідно, дукачі з ними називали ягнусами. Згодом ця назва була поширена і на дукачі на медальйонах яких були інші зобр

Основний елемент дукача - це медальйон, який здебільшого містив зображення і мав круглу форму. В якості медальйонів використовували монети, чеканки із зображенням цариці, релігійні й навіть нагородні медалі, жетони. Зустрічалися дукачі в яких були античні монети та інші “викопні” матеріали. Дукач "Рогатий" (Черкащина), медальйон "цариця". З колекції Юрія Коваленка Зворотній бік вереміївського дукача (Черкащина), медальйон - російська медаль "За храбрость" (IV ступеня). З колекції Юрія Коваленка Можна припустити, що від початку основним для жінок було повісити на шию “щось кругленьке”, що мало не лише прикрасити її власницю та засвідчити рівень достатку в її домі, а й виконувати певні функції оберегу. З часом, під впливом християнських традицій, дукач частково втратив функції оберегу, проте традиція носити на шиї “щось кругленьке” залишилася. Не у всіх була можливість замовити у золотаря медальйон із бажаним зображенням або отримати чи

Українські народні традиційні прикраси є неоціненним джерелом вивчення історії українського народу. Адже через втрату державності під цілеспрямованим впливом інших сусідніх держав історія українських земель та  її народу неодноразово знищувалася, переписувалася, замовчувалася, заборонялася, її просто крали. Через мову, релігію, освіту, громадську діяльність та інші сфери життя витиралася пам’ять нашого народу. Чим далі від Києва, а згодом чим далі від села тим більше українців вливалися в інший культурний простір, збагачували його і забували якого вони роду. На цьому фоні українські традиційні народні прикраси виступили великим і, у порівнянні з письмовими джерелами, більш об’єктивним джерелом вивчення історії, культури й побуту наших предків. Вони засвідчують українське коріння багатьох історичних процесів й культурних надбань, більш глибоко розкривають історію окремих територій. Вони наочно доводять нам про самобутність й унікальність українського народу та його світогляду. Кора