Перейти до основного вмісту

Плетені дукачі

Серед українських традиційних прикрас існує таке поняття як “весільний дукач”. Для дівчат, мабуть, це одна з найромантичніших прикрас після обручального кільця. Весільні дукачі особливо були поширені в центральній Україні.

* Плетені (весільні) дукачі, перш. пол ХІХ - поч. ХХ ст., Лівобережна Черкащина. З колекції Юрія Коваленка

*Дукачі збереглися до нашого часу в дуже гарному стані і не потребують реставрації. До колекції потрапили у 80-ті роки ХХ ст.


На Черкащині, лівобережній її частині, весільний дукач мав другу назву - “плетений дукач”. “Плетеним” дукач називали саме через особливість його банта, форма якого була наче плетена з лози. Банти плетених дукачів багато оздоблювалися різнокольоровим склом, квіточками і головне, обов’язково мав бути присутній такий елемент декору як серце. Часто, майстри акцент робили саме на серці, додатково розміщуючи їх на місці квіточок.Тобто, бант створював образ переплетених сердець. 

Як правило, для плетених дукачів використовували спеціальне грановане скло, яке золотарі купляли в Києві. Воно мало вигляд дорогоцінного каміння і відповідно тому “грало” на сонці. 

**Плетений дукач з колекції Ю.Коваленка
3*Плетений дукач з колекції Ю.Коваленка

** Плетений дукач - пер.пол. ХІХ ст, Лівобережна Черкащина. Срібло, позолота. Медальйон - срібні 50 к. російського імператора Олександра І. Колекція Юрія Коваленка.

3* Плетений дукач - сер. ХІХ ст., Лівобережна Черкащина. Медальйон - срібні 50 коп. російського імператора Миколи І. Колекція Юрія Коваленка.

Вважається, що бант плетеного дукача є одним з найдавніших типів. Місцеві золотарі лівобережної Черкащини говорили про нього як про “стару роботу”. Частина краєзнавців стверджує, що на початок ХХ століття такий тип дукача майже зник з ужитку серед місцевих жінок і його практично не носили. Проте фотографії першої третини ХХ ст. і аналіз матеріалу який довелося реставрувати Юрію Коваленко дає підстави стверджувати, що плетений дукач все таки більш тривалий час був в пошані і, зокрема, в Чорнобаївському районі місцеві модниці активно їх носили ще у 20-ті роки ХХ ст.

Весільні дукачі одягали не лише на весілля і не були прикрасою виключно для наречених. Їх могли носити як дівчата, так і заміжні жінки. Такий дукач символізував собою у розумінні більшості тогочасних жінок так зване “жіноче щастя”: для молодих дівчат - вийти вдало заміж, для заміжніх жінок - бути щасливою у шлюбі. Іншими словами - “кохати і бути коханою”.

Унікальним є дукач, який у свій час зберігався в одному невеликому музеї колишнього містечка Новогеоргіївськ. Дукачі, з подібним до цього бантом або їх описи більше ніде не зустрічалися. Замальовку дукача у свій час (80-ті роки ХХ ст) зробила людина, яка працюювала в цьому музеї і яка згодом її передала Коваленко Ю.Г. й детально описала.

4* Реконструкція плетеного дукача виконана Юрієм Коваленко

4* Реконструкцію Юрій Коваленко виконав відповідно до опису. Матеріал - срібло, позолота. Медальйон - карбованець Петра І (копія).

За формою бант дукача - класичний “плетений”, до якого прикріплений медальйон - монета Російської імперії карбованець Петра І. Унікальність цього весільного дукача полягає в тому, що його бант, на відміну від плетених дукачів, що носили на Черкащині, прикрашений не квіточками, скельцями і сердечками, а гарматами й ініціалами по краях. Є всі підстави говорити про те, що бант був зроблений професійним майстром спеціально до весілля під індивідуальне замовлення.


5* Замальовка з якої зроблено реконструкцію плетеного "артилерійського" дукача.

Ймовірно, по краях банта розміщено ініціали нареченого та нареченої, а сам наречений був військовим і служив в артилерійських військах. Георгієвський хрест, який розміщено в центрі дукача, дає підстави припустити, що “наречений” був георгієвським кавалером. На користь цієї версії є той факт, що Новогеоргіївськ у 1821 р. був зарахований до складу орденського Кірасирського полку, у 1864 р. - за свідченням Лаврентія Похилевича, він зараховувався до військових поселень Херсонської губернії, а під час І світової війни (1914-1918 рр.) тут перебував кримський кінний полк та 8-й запасний кавалерійський полк. У 1951-1961 рр. під час будівництва Кременчуцької ГЕС Новогеоргіївськ було затоплено, а населення евакуйоване. Від містечка залишилося лише три вулиці у його колшній південній частині, які наразі є селом Нагірне у Світловодському районі Кіровоградської області. Де зараз перебуває оригінал цього унікального дукача, авторці цієї статті не відомо.

Ярослава Коваленко,
кандидат історичних наук


Інші публікації:

Коментарі

Популярні публікації

Сережки - українська народна прикраса др.пол. ХІХ - поч.ХХ ст.

Для кожної культури характерний свій комплекс прикрас. Є унікальний вид прикрас властивий для певної культурної групи чи окремого комплексу, а є універсальні прикраси, які присутні в кожній культурі і без яких, вцілому, не можливо собі уявити жінку. До універсальних прикрас належать сережки. Ця прикраса відома в усьому світі та має безліч форм. Українське жіноцтво в цьому плані не було виключенням і тому в українському традиційному вбранні сережки мали вагоме значення. Для українських традиційних прикрас характерне доволі велике розмаїття сережок.  Найбільш традиційними для українського жіноцтва були сережки, що включали в себе елементи рослинного орнаменту, зображення птаха та сережки у формі місяця. Кожен тип сережок мав свою колоритну суто народну назву яка, як правило, походила від його форми. Наприклад зустрічалися сережки з такими назвами - калачики, калачики з метеликами, книшики, ягідки, дубочки, бовтуни, качечки, голубки, бублики. Одними з найбільш поширених

Дукач - це печатка, що засвідчує “українство”.

Українські народні традиційні прикраси є неоціненним джерелом вивчення історії українського народу. Адже через втрату державності під цілеспрямованим впливом інших сусідніх держав історія українських земель та  її народу неодноразово знищувалася, переписувалася, замовчувалася, заборонялася, її просто крали. Через мову, релігію, освіту, громадську діяльність та інші сфери життя витиралася пам’ять нашого народу. Чим далі від Києва, а згодом чим далі від села тим більше українців вливалися в інший культурний простір, збагачували його і забували якого вони роду. На цьому фоні українські традиційні народні прикраси виступили великим і, у порівнянні з письмовими джерелами, більш об’єктивним джерелом вивчення історії, культури й побуту наших предків. Вони засвідчують українське коріння багатьох історичних процесів й культурних надбань, більш глибоко розкривають історію окремих територій. Вони наочно доводять нам про самобутність й унікальність українського народу та його світогляду. Кора

Волинські дукачі

В кожному регіоні, під впливом різних факторів, дукачі мали свої стилістичні особливості. Окрему групу становлять так звані волинські дукачі. Головна особливість волинських дукачів - різноманіття форм. Вони так різняться між собою, що іноді важко сказати, що всі вони з Волині. Волинські дукачі суттєво вирізняються від своїх аналогів які носили українки в інших регіонах. В той же час в окремих місцях Волині були поширені прикраси дуже схожі на подільський тип дукачів. Через це, іноді досить складно визначити місце походження дукача. Це пояснюється тим, що Волинь - це перехрестя багатьох культур (української, білоруської, литовської, польської, єврейської, угорської, австрійської). Тому, поруч з традиційними українськими народними формами й методами виробництва елементи творчості інших народів на волинських дукачах позначилися як ні на яких інших. Волинський дукач* *Д укач ХІХ ст. з колекції Валерія Анісімова. Корецький район, Рівненська область. Медальйон - золота монета рос

Ягнусок - дукач із "серцем"

Ягнус (ягнусок, огнусок, єднус, агнус) - малопоширена назва дукача яку виводять з польської мови. Із старопольської слово “agnušek” тлумачиться як: - освячене Папою воскове ягня, яке оберігає від лиха; - будь-яке зображення божественного ягня; - зображення ягня, зроблене з будь-якого матеріалу. Церковно-слов’янською слово “ягня” звучить як “агнець”. Агнецем Божим в християнстві символічно називають Ісуса Христа - він віддав себе в жертву заради позбавлення людського роду від влади гріха подібно до того, як ягнят було принесено в жертву заради визволення єврейського народу з єгипетського полону. І.Г.Спаський припускає, що спочатку ягнусами називали західноєвропейські релігійні медалі на яких було зображено божественне ягня (агнець). Зображення ягня стало виступати своєрідним оберегом. Такі медалі в Україні часто перетворювали на дукачі і, відповідно, дукачі з ними називали ягнусами. Згодом ця назва була поширена і на дукачі на медальйонах яких були інші зобр

Дукачі Південно-Східної Слобожанщини: Дніпропетровщина

В окрему групу слід виділити дукачі які були поширені на території південно-східної України, а саме - на Дніпропетровщині, Донеччині й Луганщині. Це - край степів і великих підприємств (принаймні на Донеччині й Луганщині до 2014 року). У ХІХ ст. в цьому регіоні України з’явилося чимало промислових підприємств, у будівництві і розвитку яких суттєво був задіяний капітал західноєвропейських держав. Завдяки активному індустріальному розвитку край перетворився на центр великого промислового виробництва. Велика кількість нових підприємств потребувала великої кількості робочих рук, що у свою чергу, зумовило певні демографічні процеси. На ці землі почали з’їжджатися люди з різних країв і колишні козацькі слободи й паланки досить швидко перетворилися на густонаселені міста, поруч з якими також почали з’являлися нові населені пункти. Наприклад на місці козацького посту Домаха, де згодом виросла Кальміуська Слобода утворилося сучасне місто Маріуполь; на місці козацького селища Нові Кайдаки - Кат