Серед українських традиційних прикрас існує таке поняття як “весільний дукач”. Для дівчат, мабуть, це одна з найромантичніших прикрас після обручального кільця. Весільні дукачі особливо були поширені в центральній Україні.
 |
| * Плетені (весільні) дукачі, перш. пол ХІХ - поч. ХХ ст., Лівобережна Черкащина. З колекції Юрія Коваленка |
*Дукачі збереглися до нашого часу в дуже гарному стані і не потребують реставрації. До колекції потрапили у 80-ті роки ХХ ст.
На Черкащині, лівобережній її частині, весільний дукач мав другу назву - “плетений дукач”. “Плетеним” дукач називали саме через особливість його банта, форма якого була наче плетена з лози. Банти плетених дукачів багато оздоблювалися різнокольоровим склом, квіточками і головне, обов’язково мав бути присутній такий елемент декору як серце. Часто, майстри акцент робили саме на серці, додатково розміщуючи їх на місці квіточок.Тобто, бант створював образ переплетених сердець.
Як правило, для плетених дукачів використовували спеціальне грановане скло, яке золотарі купляли в Києві. Воно мало вигляд дорогоцінного каміння і відповідно тому “грало” на сонці.
 |
| **Плетений дукач з колекції Ю.Коваленка |
 |
3*Плетений дукач з колекції Ю.Коваленка
|
** Плетений дукач - пер.пол. ХІХ ст, Лівобережна Черкащина. Срібло, позолота. Медальйон - срібні 50 к. російського імператора Олександра І. Колекція Юрія Коваленка.
3* Плетений дукач - сер. ХІХ ст., Лівобережна Черкащина. Медальйон - срібні 50 коп. російського імператора Миколи І. Колекція Юрія Коваленка.
Вважається, що бант плетеного дукача є одним з найдавніших типів. Місцеві золотарі лівобережної Черкащини говорили про нього як про “стару роботу”. Частина краєзнавців стверджує, що на початок ХХ століття такий тип дукача майже зник з ужитку серед місцевих жінок і його практично не носили. Проте фотографії першої третини ХХ ст. і аналіз матеріалу який довелося реставрувати Юрію Коваленко дає підстави стверджувати, що плетений дукач все таки більш тривалий час був в пошані і, зокрема, в Чорнобаївському районі місцеві модниці активно їх носили ще у 20-ті роки ХХ ст.
Весільні дукачі одягали не лише на весілля і не були прикрасою виключно для наречених. Їх могли носити як дівчата, так і заміжні жінки. Такий дукач символізував собою у розумінні більшості тогочасних жінок так зване “жіноче щастя”: для молодих дівчат - вийти вдало заміж, для заміжніх жінок - бути щасливою у шлюбі. Іншими словами - “кохати і бути коханою”.
Унікальним є дукач, який у свій час зберігався в одному невеликому музеї колишнього містечка Новогеоргіївськ. Дукачі, з подібним до цього бантом або їх описи більше ніде не зустрічалися. Замальовку дукача у свій час (80-ті роки ХХ ст) зробила людина, яка працюювала в цьому музеї і яка згодом її передала Коваленко Ю.Г. й детально описала.
 |
| 4* Реконструкція плетеного дукача виконана Юрієм Коваленко |
4* Реконструкцію Юрій Коваленко виконав відповідно до опису. Матеріал - срібло, позолота. Медальйон - карбованець Петра І (копія).
За формою бант дукача - класичний “плетений”, до якого прикріплений медальйон - монета Російської імперії карбованець Петра І. Унікальність цього весільного дукача полягає в тому, що його бант, на відміну від плетених дукачів, що носили на Черкащині, прикрашений не квіточками, скельцями і сердечками, а гарматами й ініціалами по краях. Є всі підстави говорити про те, що бант був зроблений професійним майстром спеціально до весілля під індивідуальне замовлення.
 |
| 5* Замальовка з якої зроблено реконструкцію плетеного "артилерійського" дукача. |
Ймовірно, по краях банта розміщено ініціали нареченого та нареченої, а сам наречений був військовим і служив в артилерійських військах. Георгієвський хрест, який розміщено в центрі дукача, дає підстави припустити, що “наречений” був георгієвським кавалером. На користь цієї версії є той факт, що Новогеоргіївськ у 1821 р. був зарахований до складу орденського Кірасирського полку, у 1864 р. - за свідченням Лаврентія Похилевича, він зараховувався до військових поселень Херсонської губернії, а під час І світової війни (1914-1918 рр.) тут перебував кримський кінний полк та 8-й запасний кавалерійський полк. У 1951-1961 рр. під час будівництва Кременчуцької ГЕС Новогеоргіївськ було затоплено, а населення евакуйоване. Від містечка залишилося лише три вулиці у його колшній південній частині, які наразі є селом Нагірне у Світловодському районі Кіровоградської області. Де зараз перебуває оригінал цього унікального дукача, авторці цієї статті не відомо.
кандидат історичних наук
Інші публікації:
Публікації
Коментарі
Дописати коментар