Анонс: Виставка одного дня "Історія в прикрасах" на "Трипільській Толоці

Анонс: Виставка одного дня "Історія в прикрасах" на "Трипільській Толоці - 2019"

27 липня (субота) 2019 р. в межах "Трипільської Толоки - 2019", яка буде проходити в с. Легедзено (Тальнівський р-н, Черкаська область) відбудеться виставка 1 дня "Історія в прикрасах". Відвідувачі заходу зможуть побачити прикраси доби Давньої Русі, українські традиційні прикраси ХІХ - першої третини ХХ ст. Виставку представлятимуть Юрій Коваленко і ярослава Коваленко.

ДВА В ОДНОМУ - фізична праця і культурний відпочинок разом

:) :

Спочатку буде робота, а відпочинок і просвітлення потім! Відповідно одягаємося! Їмо з казанів борщ, кашу. Миски, ложки, чашки з собою (хто не робить - той не їсть!).

Ви зможете попрацювати (чи не попрацювати), оглянути виставки, послухати екскурсії в музеї та на розкопках, послухати «Очеретяного Кота», подивитися «Чорного Козака» за вартість одного музейного квитка: 30 грн. (діти дошкільного віку безкоштовно).

Біля музею є можливість поставити намети.

Благодійні внески на організацію Толоки вітаються. ДУЖЕ!!!

Дата і час: 27 липня 2019р., субота, початок о 11:00.

Місце проведення: територія музею ДІКЗ "Трипільська культура", село Легедзине Черкаської області.

План ТОЛОКИ:
11:00 – 15:00 - робота на трипільській хаті. Заплітання лозою даху трипільської хати, заміс з глини та полови, вкидання даху.
15:00 – 16:30 – обід, відпочинок.
16:30 – 18:00 – відкриття музейних виставок:
- "Історія в прикрасах" - від Юрія Коваленка, власника однієї з найбільших етнографічних колекцій дукачів в Україні;
- "Трипілля в писанці" - від майстрині Світлани Бас;
- Екскурсії музеєм заповідника «Трипільська культура.
18:00- 20:30 – екскурсія на місце проведення археологічних розкопок на поселенні-гіганті «Тальянки», відпочинок
20:30 – 22:00 – виступ гурту "Очеретяний Кіт".
22:00 – 24:00 – перегляд фільму "Чорний Козак" (територія музею).

Як доїхати громадським транспортом
З Києва - автобусом до Умані - з Умані автобусом до с. Легедзено.
З Черкас - уманською маршруткою (автобусом) до с. Легедзено (до Умані недоїжджаючи )

Залізницею - до Черкас (або станції Т.Г.Шевченка) або Умані і звідти автобусом до Легедзено.

Інші публікації:

Відео: Ярослава Коваленко стисло про походження дукачів на "Трипільській Толоці 2019"

Коментарі

Волинські дукачі

В кожному регіоні, під впливом різних факторів, дукачі мали свої стилістичні особливості. Окрему групу становлять так звані волинські дукачі. Головна особливість волинських дукачів - різноманіття форм. Вони так різняться між собою, що іноді важко сказати, що всі вони з Волині. Волинські дукачі суттєво вирізняються від своїх аналогів які носили українки в інших регіонах. В той же час в окремих місцях Волині були поширені прикраси дуже схожі на подільський тип дукачів. Через це, іноді досить складно визначити місце походження дукача. Це пояснюється тим, що Волинь - це перехрестя багатьох культур (української, білоруської, литовської, польської, єврейської, угорської, австрійської). Тому, поруч з традиційними українськими народними формами й методами виробництва елементи творчості інших народів на волинських дукачах позначилися як ні на яких інших. Волинський дукач* *Д укач ХІХ ст. з колекції Валерія Анісімова. Корецький район, Рівненська область. Медальйон - золота монета рос

Сережки - українська народна прикраса др.пол. ХІХ - поч.ХХ ст.

Для кожної культури характерний свій комплекс прикрас. Є унікальний вид прикрас властивий для певної культурної групи чи окремого комплексу, а є універсальні прикраси, які присутні в кожній культурі і без яких, вцілому, не можливо собі уявити жінку. До універсальних прикрас належать сережки. Ця прикраса відома в усьому світі та має безліч форм. Українське жіноцтво в цьому плані не було виключенням і тому в українському традиційному вбранні сережки мали вагоме значення. Для українських традиційних прикрас характерне доволі велике розмаїття сережок. Найбільш традиційними для українського жіноцтва були сережки, що включали в себе елементи рослинного орнаменту, зображення птаха та сережки у формі місяця. Кожен тип сережок мав свою колоритну суто народну назву яка, як правило, походила від його форми. Наприклад зустрічалися сережки з такими назвами - калачики, калачики з метеликами, книшики, ягідки, дубочки, бовтуни, качечки, голубки, бублики. Одними з найбільш поширених

Дукач - це печатка, що засвідчує “українство”.

Українські народні традиційні прикраси є неоціненним джерелом вивчення історії українського народу. Адже через втрату державності під цілеспрямованим впливом інших сусідніх держав історія українських земель та її народу неодноразово знищувалася, переписувалася, замовчувалася, заборонялася, її просто крали. Через мову, релігію, освіту, громадську діяльність та інші сфери життя витиралася пам’ять нашого народу. Чим далі від Києва, а згодом чим далі від села тим більше українців вливалися в інший культурний простір, збагачували його і забували якого вони роду. На цьому фоні українські традиційні народні прикраси виступили великим і, у порівнянні з письмовими джерелами, більш об’єктивним джерелом вивчення історії, культури й побуту наших предків. Вони засвідчують українське коріння багатьох історичних процесів й культурних надбань, більш глибоко розкривають історію окремих територій. Вони наочно доводять нам про самобутність й унікальність українського народу та його світогляду. Кора

Слобожанські дукачі

Окремо слід виділити дукачі які носили на Слобідській Україні. Дослідити і описати дукачі з цього краю іноді буває доволі складно, адже Слобожанщина (Слобідська Україна, Слобідщина) виявилася прикордонною територією, яка неодноразово змінювала свій адміністративно-територіальний розподіл і значна частина її наразі перебуває у складі РФ. Після геноциду українського народу - Великого Голодомору 1932-1933 рр., у місцевого населення на руках практично не лишилося цього виду прикрас. Ті хто вижили - позбувалися дукачів в обмін на їжу, або приховували їх як ідеологічно небезпечні речі. У хати вимерлих українців (не лише на Слобожанщині, а й в Радянській Україні вцілому й у місцях компактного проживання українців - Кубані, Поволжі, Казахстані) радянський уряд, відповідно до затвердженої практики, заселяв вихідців з інших народів. На Слобожанщині українців “заміняли” головним чином на росіян і білорусів. Для них носіння дукача було “чужою традицією”. Українські традиційні прикраси з те

Ягнусок - дукач із "серцем"

Ягнус (ягнусок, огнусок, єднус, агнус) - малопоширена назва дукача яку виводять з польської мови. Із старопольської слово “agnušek” тлумачиться як: - освячене Папою воскове ягня, яке оберігає від лиха; - будь-яке зображення божественного ягня; - зображення ягня, зроблене з будь-якого матеріалу. Церковно-слов’янською слово “ягня” звучить як “агнець”. Агнецем Божим в християнстві символічно називають Ісуса Христа - він віддав себе в жертву заради позбавлення людського роду від влади гріха подібно до того, як ягнят було принесено в жертву заради визволення єврейського народу з єгипетського полону. І.Г.Спаський припускає, що спочатку ягнусами називали західноєвропейські релігійні медалі на яких було зображено божественне ягня (агнець). Зображення ягня стало виступати своєрідним оберегом. Такі медалі в Україні часто перетворювали на дукачі і, відповідно, дукачі з ними називали ягнусами. Згодом ця назва була поширена і на дукачі на медальйонах яких були інші зобр

Українські прикраси / Ukrainian jewelry

Шукати в цьому блозі