Перейти до основного вмісту

Yahnusok – dukach with “a heart”




Yahnus (yahnusok, ohnusok, yednus, ahnus) is an uncommon name for dukach which has derived from the Polish language. From the old Polish the word “ahnušek” is interpreted as:
- a waxy lamb, consecrated by The Pope, which protects people from the evil;
- any image of the divine lamb;
- an image of a lamb, made of any material.

In the Old Church Slavonic language, the word “lamb” sounds like “ahnets”. Jesus Christ is symbolically called the lamb (“ahnets”) of God in Christianity - he sacrificed himself for the sake of rescuing the human race from the reign of sin, just as the lambs had been sacrificed for the sake of deliverance of the Jewish people from the Egyptian captivity.

I. H. Spassky assumes that at first Western European religious medals which depicted the divine lamb (“ahnets”) were called the “yahnus”. The image of the lamb began to be considered as a kind of amulet. In Ukraine, such medals were often converted into dukaches, and respectively, dukaches were called yahnuses. Later this name was also referred to dukaches, the medallions of which had other images on them.

Dukach yahnusok Voronezhchyna
Dukach-yahnusok,Voronezhchyna, the end of 
ХІХ the beginning of XX century, reproduction
Dukach yahnusok Slobozhanshchyna
Dukach-yahnusok, Slobozhanshchyna,
the end of ХІХ century
It is widely believed that the worship of the cult of the heart came to Ukraine, where the majority of the population were the Orthodox, from Western Europe.  The image of the heart on Ukrainian hieratic and religious things, including various medallions has become very common. Thereafter, medallions in the form of hearts were used as a part of dukach. There could be a picture of The Crucifix of Jesus Christ or his monogram on the hearts of the dukaches-yahnuses. In the ХІХ-ХХ centuries, the most prevalent dukaches with medallions in the shape of a heart were found in Slobozhanshchyna - in Kharkivshchyna, Kurshchyna, Voronezhchyna.

Dukach yahnusok
Dukach-yahnusok nuptial Kyiv,
the end of ХІХ - the beginning of XX century

Why was it Slobozhanshchyna, where on one of the most remote areas from the Western borders of the Ukrainian settlement, the “Western cult” had been so well preserved?

This can be explained by the fact that the majority of back settlers, who came to live on the territory of Slobozhanshchyna, arrived from the Central left-bank area of Cherkasy region and the right-bank Ukraine. According to the researchers of Eastern Slobozhanshchyna and foreign travellers, the kin relations between the Russians and the Ukrainians on the Don could be hardly observed (E.D. Klarke, A. Zhivotko), thus, the local goldsmiths, while manufacturing ornaments, adhered to the old-fashioned forms with an extreme permanence. Particularly, it was rather common when people made decorations of some definite forms strictly for the Russian women and separately using other forms especially for the Ukrainian women (M. Sumtsov). Thus, the Ukrainian women while passing on their jewellery to their daughters and granddaughters unconsciously conveyed the history of their   generation.

Dukach yahnusok Chernihivshchyna
Dukach-yahnusok, Chernihivshchyna,
the end of ХІХ century
Dukach yahnusok Slobozhanshchyna
Dukach-yahnusok, Slobozhanshchyna,
the end of ХІХ century

At the same time, there's no point in attributing the origin of the symbol and the image of the heart only to the Western world. The image of the heart can be seen on jewellery and religious objects of the age of the Ancient Rus, though there, they are depicted basically with the pointy tip up. In Orthodoxy, the cleanup of the heart is one of the three main conditions of confession and spiritual life. It is assumed that the stylistic image of the heart came from the ancient world from the image of the ivy leaf. Due to the property of the ivy to wrap round objects next to which it grows, the ancient Greeks and Romans began to consider it as a symbol of deep love.

So dukaches have visually demonstrated the extensive geographic migration of the Ukrainian people and its rich historical past. The name “Yahnys” itself served as a significant primary source which confirms the following:

1. Close ties of the Ukrainians, who were generally the Orthodox, with the Catholic world, at different levels of everyday life. Such contacts hadn’t always had the nature of opposition, which was denied by the Soviet and modern Russian historiography;

2. A tolerant attitude of the Ukrainians to the spiritual values of other cultures and their understanding. That is to say, the Ukrainian culture was not Orthodox at the material and mental levels, having saved its peculiar features, it was developing on the European area.

Yaroslava Kovalenko
PhD in History

Other publications:

Коментарі

Популярні публікації

Сережки - українська народна прикраса др.пол. ХІХ - поч.ХХ ст.

Для кожної культури характерний свій комплекс прикрас. Є унікальний вид прикрас властивий для певної культурної групи чи окремого комплексу, а є універсальні прикраси, які присутні в кожній культурі і без яких, вцілому, не можливо собі уявити жінку. До універсальних прикрас належать сережки. Ця прикраса відома в усьому світі та має безліч форм. Українське жіноцтво в цьому плані не було виключенням і тому в українському традиційному вбранні сережки мали вагоме значення. Для українських традиційних прикрас характерне доволі велике розмаїття сережок.  Найбільш традиційними для українського жіноцтва були сережки, що включали в себе елементи рослинного орнаменту, зображення птаха та сережки у формі місяця. Кожен тип сережок мав свою колоритну суто народну назву яка, як правило, походила від його форми. Наприклад зустрічалися сережки з такими назвами - калачики, калачики з метеликами, книшики, ягідки, дубочки, бовтуни, качечки, голубки, бублики. Одними з найбільш поширених

Дукач - це печатка, що засвідчує “українство”.

Українські народні традиційні прикраси є неоціненним джерелом вивчення історії українського народу. Адже через втрату державності під цілеспрямованим впливом інших сусідніх держав історія українських земель та  її народу неодноразово знищувалася, переписувалася, замовчувалася, заборонялася, її просто крали. Через мову, релігію, освіту, громадську діяльність та інші сфери життя витиралася пам’ять нашого народу. Чим далі від Києва, а згодом чим далі від села тим більше українців вливалися в інший культурний простір, збагачували його і забували якого вони роду. На цьому фоні українські традиційні народні прикраси виступили великим і, у порівнянні з письмовими джерелами, більш об’єктивним джерелом вивчення історії, культури й побуту наших предків. Вони засвідчують українське коріння багатьох історичних процесів й культурних надбань, більш глибоко розкривають історію окремих територій. Вони наочно доводять нам про самобутність й унікальність українського народу та його світогляду. Кора

Слобожанські дукачі

Окремо слід виділити дукачі які носили на Слобідській Україні. Дослідити і описати дукачі з цього краю іноді буває доволі складно, адже Слобожанщина (Слобідська Україна, Слобідщина) виявилася прикордонною територією, яка неодноразово змінювала свій адміністративно-територіальний розподіл і значна частина її наразі перебуває у складі РФ. Після геноциду українського народу - Великого Голодомору 1932-1933 рр., у місцевого населення на руках практично не лишилося цього виду прикрас. Ті хто вижили - позбувалися дукачів в обмін на їжу, або приховували їх як ідеологічно небезпечні речі. У хати вимерлих українців (не лише на Слобожанщині, а й в Радянській Україні вцілому й у місцях компактного проживання українців - Кубані, Поволжі, Казахстані) радянський уряд, відповідно до затвердженої практики, заселяв вихідців з інших народів. На Слобожанщині українців “заміняли” головним чином на росіян і білорусів. Для них носіння дукача було “чужою традицією”. Українські традиційні прикраси з те

Ягнусок - дукач із "серцем"

Ягнус (ягнусок, огнусок, єднус, агнус) - малопоширена назва дукача яку виводять з польської мови. Із старопольської слово “agnušek” тлумачиться як: - освячене Папою воскове ягня, яке оберігає від лиха; - будь-яке зображення божественного ягня; - зображення ягня, зроблене з будь-якого матеріалу. Церковно-слов’янською слово “ягня” звучить як “агнець”. Агнецем Божим в християнстві символічно називають Ісуса Христа - він віддав себе в жертву заради позбавлення людського роду від влади гріха подібно до того, як ягнят було принесено в жертву заради визволення єврейського народу з єгипетського полону. І.Г.Спаський припускає, що спочатку ягнусами називали західноєвропейські релігійні медалі на яких було зображено божественне ягня (агнець). Зображення ягня стало виступати своєрідним оберегом. Такі медалі в Україні часто перетворювали на дукачі і, відповідно, дукачі з ними називали ягнусами. Згодом ця назва була поширена і на дукачі на медальйонах яких були інші зобр

Дукачі Південно-Східної Слобожанщини: Дніпропетровщина

В окрему групу слід виділити дукачі які були поширені на території південно-східної України, а саме - на Дніпропетровщині, Донеччині й Луганщині. Це - край степів і великих підприємств (принаймні на Донеччині й Луганщині до 2014 року). У ХІХ ст. в цьому регіоні України з’явилося чимало промислових підприємств, у будівництві і розвитку яких суттєво був задіяний капітал західноєвропейських держав. Завдяки активному індустріальному розвитку край перетворився на центр великого промислового виробництва. Велика кількість нових підприємств потребувала великої кількості робочих рук, що у свою чергу, зумовило певні демографічні процеси. На ці землі почали з’їжджатися люди з різних країв і колишні козацькі слободи й паланки досить швидко перетворилися на густонаселені міста, поруч з якими також почали з’являлися нові населені пункти. Наприклад на місці козацького посту Домаха, де згодом виросла Кальміуська Слобода утворилося сучасне місто Маріуполь; на місці козацького селища Нові Кайдаки - Кат