Відео: Про виставку українських традиційних прикрас в музеї "Кобзар", (Черкаси

Відео: Про виставку українських традиційних прикрас в музеї "Кобзар", (Черкаси - березень, 2017р.)

Відеороліки телеканалів "112-Україна", "24 Канал" про виставку "Українська жіноча народна прикраса XVIII-XX ст.", яка була презентована в музеї "Кобзар" 2 березня 2017 року. На виставці представлені дукачі, хрестики, намиста, сережки, згарди - всього майже півтисячі одиниць прикрас з колекції реставратора Юрія Коваленка.

Коментарі телеканалу "24 Канал" дають:

колекціонер і реставратор Юрій Коваленко;
історик (кандидат історичних наук) Ярослава Коваленко;
відвідувачка виставки Ольга Хорошко.

Відеоролік 24 Каналу, кореспондент Юлія Порпленко

Коментарі телеканалу "112-Україна" дають:

колекціонер і реставратор Юрій Коваленко;
мистецтвознавець Діана Клочко;
директор Черкаського музею "Кобзар" Ольга Шарапа (головний натхненник і організатор проведеної виставки);
історик (кандидат історичних наук) Ярослава Коваленко.

Відеоролік каналу 112-Україна, кореспондент Інна Завоюра

На журналістці Інні Завоюрі в ролику воронезький ягнусок (дукач "з серцем").

Коротко про витавку

На цій виставці вперше були представлені українські ювелірні традиційні прикраси з усіх регіонів України. Але найбільше їх із центральних областей, особливо з Полтавщини та лівого берега Черкащини. За словами Юрія Коваленка, ця виставка стала показовою, бо "тут уперше представлено прикраси з усієї України - від Закарпаття до Слобожанщини" і метою було показати первозданний вигляд народних прикрас.

P.S.
Пані Ольга Шарапа - це чудова талановита людина, яка повністю віддана своїй справі. Так сталося, що їй, прапрапранучці Тараса Шевченка по братові Микиті, довелося створювати і очолити Черкаський музей "Кобзар". Родина Коваленко вдячна цій чудовій жінці за ентузіазм і енергію якою вона заряджає оточуючих.

Інше відео:

Історія реконструкції: "Артилерійський" весільний дукач

Коментарі

Сережки - українська народна прикраса др.пол. ХІХ - поч.ХХ ст.

Для кожної культури характерний свій комплекс прикрас. Є унікальний вид прикрас властивий для певної культурної групи чи окремого комплексу, а є універсальні прикраси, які присутні в кожній культурі і без яких, вцілому, не можливо собі уявити жінку. До універсальних прикрас належать сережки. Ця прикраса відома в усьому світі та має безліч форм. Українське жіноцтво в цьому плані не було виключенням і тому в українському традиційному вбранні сережки мали вагоме значення. Для українських традиційних прикрас характерне доволі велике розмаїття сережок. Найбільш традиційними для українського жіноцтва були сережки, що включали в себе елементи рослинного орнаменту, зображення птаха та сережки у формі місяця. Кожен тип сережок мав свою колоритну суто народну назву яка, як правило, походила від його форми. Наприклад зустрічалися сережки з такими назвами - калачики, калачики з метеликами, книшики, ягідки, дубочки, бовтуни, качечки, голубки, бублики. Одними з найбільш поширених

Дукач - це печатка, що засвідчує “українство”.

Українські народні традиційні прикраси є неоціненним джерелом вивчення історії українського народу. Адже через втрату державності під цілеспрямованим впливом інших сусідніх держав історія українських земель та її народу неодноразово знищувалася, переписувалася, замовчувалася, заборонялася, її просто крали. Через мову, релігію, освіту, громадську діяльність та інші сфери життя витиралася пам’ять нашого народу. Чим далі від Києва, а згодом чим далі від села тим більше українців вливалися в інший культурний простір, збагачували його і забували якого вони роду. На цьому фоні українські традиційні народні прикраси виступили великим і, у порівнянні з письмовими джерелами, більш об’єктивним джерелом вивчення історії, культури й побуту наших предків. Вони засвідчують українське коріння багатьох історичних процесів й культурних надбань, більш глибоко розкривають історію окремих територій. Вони наочно доводять нам про самобутність й унікальність українського народу та його світогляду. Кора

Слобожанські дукачі

Окремо слід виділити дукачі які носили на Слобідській Україні. Дослідити і описати дукачі з цього краю іноді буває доволі складно, адже Слобожанщина (Слобідська Україна, Слобідщина) виявилася прикордонною територією, яка неодноразово змінювала свій адміністративно-територіальний розподіл і значна частина її наразі перебуває у складі РФ. Після геноциду українського народу - Великого Голодомору 1932-1933 рр., у місцевого населення на руках практично не лишилося цього виду прикрас. Ті хто вижили - позбувалися дукачів в обмін на їжу, або приховували їх як ідеологічно небезпечні речі. У хати вимерлих українців (не лише на Слобожанщині, а й в Радянській Україні вцілому й у місцях компактного проживання українців - Кубані, Поволжі, Казахстані) радянський уряд, відповідно до затвердженої практики, заселяв вихідців з інших народів. На Слобожанщині українців “заміняли” головним чином на росіян і білорусів. Для них носіння дукача було “чужою традицією”. Українські традиційні прикраси з те

Ягнусок - дукач із "серцем"

Ягнус (ягнусок, огнусок, єднус, агнус) - малопоширена назва дукача яку виводять з польської мови. Із старопольської слово “agnušek” тлумачиться як: - освячене Папою воскове ягня, яке оберігає від лиха; - будь-яке зображення божественного ягня; - зображення ягня, зроблене з будь-якого матеріалу. Церковно-слов’янською слово “ягня” звучить як “агнець”. Агнецем Божим в християнстві символічно називають Ісуса Христа - він віддав себе в жертву заради позбавлення людського роду від влади гріха подібно до того, як ягнят було принесено в жертву заради визволення єврейського народу з єгипетського полону. І.Г.Спаський припускає, що спочатку ягнусами називали західноєвропейські релігійні медалі на яких було зображено божественне ягня (агнець). Зображення ягня стало виступати своєрідним оберегом. Такі медалі в Україні часто перетворювали на дукачі і, відповідно, дукачі з ними називали ягнусами. Згодом ця назва була поширена і на дукачі на медальйонах яких були інші зобр

Дукачі Південно-Східної Слобожанщини: Дніпропетровщина

В окрему групу слід виділити дукачі які були поширені на території південно-східної України, а саме - на Дніпропетровщині, Донеччині й Луганщині. Це - край степів і великих підприємств (принаймні на Донеччині й Луганщині до 2014 року). У ХІХ ст. в цьому регіоні України з’явилося чимало промислових підприємств, у будівництві і розвитку яких суттєво був задіяний капітал західноєвропейських держав. Завдяки активному індустріальному розвитку край перетворився на центр великого промислового виробництва. Велика кількість нових підприємств потребувала великої кількості робочих рук, що у свою чергу, зумовило певні демографічні процеси. На ці землі почали з’їжджатися люди з різних країв і колишні козацькі слободи й паланки досить швидко перетворилися на густонаселені міста, поруч з якими також почали з’являлися нові населені пункти. Наприклад на місці козацького посту Домаха, де згодом виросла Кальміуська Слобода утворилося сучасне місто Маріуполь; на місці козацького селища Нові Кайдаки - Кат

Українські прикраси / Ukrainian jewelry

Шукати в цьому блозі